Я вигадала новий спосіб виживання у моєму новому житті: сприймати все як гру. «Та це ж дуже цікаво!» – казав мій тато, коли
Слова
Ця купа дурниць, які ми обговорюємо при зустрічі: меню, погода, вихідні. Нічого не означаючі фрази і жарти навколо суті речей, не заглиблюючись у значення слів. І ти випаровуєшся з бесіди у обрії власних думок. Або ж підтримуєш ні до чого не зобовязуючий словесний пінг-понг, щоб уникнути тиші. Не тої тиші, що консистенція сенсів у глибині душі. А тої, що консистенція порожнечі бесіди чи відносин.
А хочеться спитати: людино, ти хто? Ти той, кого я відчуваю, чи інший? Ти можеш, будь ласка, не придурюватися? Не блазнювати? Не кидати пустих слів? Я хочу просто побачити тебе тим, ким ти є. Я просто хочу відчути, як ти відчуваєш світ. Хочу потримати руку на пульсі твоєї душі. Я просто хочу зрозуміти, як ти мислиш. Я просто хочу побачити, що для тебе важливо. Я просто хочу зустрітися по-справжньому, пізнати по-справжньому і бути по-справжньому пізнаною. І, будь ласка, не треба красивих слів. Я ніколи їх не любила. Я просто хочу простоти і справжності. І зустручі справжностей у глибині тиші.
Бо ж у кожного насправді своє – свій біль і своя надія, своя впевненість і своє зніяковіння, свій страх і своя мрія. Я знаю своє і можу лиш здогадуватися про твоє. Ти знаєш своє, і, якщо захочеш, можеш спитати мене про моє.
Ми всі завжди маємо право мовчати. І тоді сказане ніколи не буде використане проти нас. Я не завдам болю тобі, і ти не завдаш болю мені. Бо я не знатиму, де тобі болить, а ти не знатимеш – де мені. Ти не сміятимешся з моїх страхів і мрій, а я і не отримаю шансу висміяти твої. А ще ми ніколи не простягнемо один одному руку, щоб подолати наші страхи і втілити у життя наші мрії. Я не можу простягнути тобі руку, щоб дати тобі те, чого маю в надлишку, бо ти не візьмеш це у мене. І ти, коли спіткнуся, не даш мені своєї руки. І ми вибудуємо навколо себе стіни з нашого болю і з нашого мовчання.
Слова – це так насправді мало, і часто взагалі ніщо. А проте з них будуємо, кожен зі свого краю прірви, міст один до одного. Розкажи мені про себе, і я спробую тебе почути, побачити, зрозуміти. Розкажи мені про свій біль, і я спробую, якщо лиш зможу, залікувати твої рани чи хоч розрадити. Розкажи мені свою мрію, і, може, в мене з’явиться ідея, як її здійснити? Спитай мене про те, що має значення, і, може, ти мене побачиш?
Ми завжди маємо право мовчати, капсулюючи у собі весь свій біль, весь свій страх, а з ними і всю свою неповторність, справжність, щирість, надії та мрії. Закидуючи грудками землі свій живий біль, а з ним і живе чутливе серце.
Слова – це зовсім не все, і взагалі часто не мають значення. Бо легше говорити. Але вони – як клубок Аріадни, щоб ми знайшли один одного, не заблудившись у лабіринтах наших душ.
1.12.2017
Схоже:
От що, на Вашу думку, мало б визначати музичний смак? Темперамент і характер? Середовище формування особистості? Мода і престиж?
Я от зазвичай трошки розгублююся,
Ключик до контенту
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)
Останні статті
Дякую, що завітали до мого блогу:) Приходьте ще і ще!)
