Іноді я відчуваю себе принцесою, яку ніхто не врятував. Принцесою, до якої не дійшов її благородний лицар, бо відмовився проживати своє життя. Принцесою,
Міст крізь туман
Я наче одного разу почала життя з нуля.
Я боялася, що так і не зважуся… Боялася, що ніколи не зумію вирватися із сипких пісків моїх буднів.
Боялася, що не зумію пожертвувати ілюзією стабільності, щоб спробувати щось нове.
Боялася, що зміниться колір мого волосся і зʼявляться гравіровані візерунки на шкірі, але декорації за вікном не зміняться.
Боялася, що так ніколи і не зможу змінити моє життя.
Я хотіла спробувати щось інше у професії, але з року в рік сідала на ту саму карусель.
Я шукала кохання, але не знайшла.
Наче я жила у залі очікування. Сумки зібрані, я чекаю і чекаю… І наче не так усе погано, досить комфортно навіть – кава, журнал, кросворд… Але так триває без памʼяті скільки… Час застиг, а мого поїзда все нема і нема.
Наче я кожного дня невтомно накручувала кілометри на велотренажері: і я сумлінно це робила, не лінувалася, пристойно так накрутила, і мʼязи підкачала… І не сиділа наче на місці, а проте незмінно знаходилася у тих самих географічних координатах на карті мого життя.
Наче б все, що я робила, дарма! Наче б щось невидиме пожирало плоди моїх старань і зводило все нанівець…
Наче б я намагалась вистрибнути зі своєї шкіри чи витягнути себе за волосся з цих сипучих пісків!
Зараз замість трьох статичних стовбурів беріз за вікном – світ летить і омиває акварельним потоком скло мого поїзда. Але я більше не у залі очікувань, я відчуваю течію життя. Я тут уже не гостя, але ще не повністю дома. Я вже не дивлюся на цей світ крізь рожеві окуляри туриста, і розум не збуджує безперервна новизна, зате запах кави і преси на вокзалі став ностальгійно «своїм». Мені трохи бракує позитивної стабільності, але такої там, звідки я приїхала, також давно вже нема. Старого вже нема. І нового ще нема.
Я наче долаю міст крізь туман. Я знаю, звідки я прийшла. Але туман покрив той берег, і його, такого, як я знаю, уже нема. Я йду кудись крізь туман, до другого берега, навмання. Його я не знаю, і його ще нема. Мій дорожній багаж – розум, наповнений мріями, і серце, переповнене теплом. Туман густий-густий… Але… Я вже не раз здіймалась крізь туман!
Я там була – понад хмарами. І я знаю, що там завжди, навіть коли дощові дні, світить сонце.
Схоже у блозі:
Про це мало-хто знає, але років до семи-восьми (поки в школу не пішла) я майже не спілкувалася з дітьми. Якби я народилася десь
Ключик до контенту
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)
Останні статті
Дякую, що завітали до мого блогу:) Приходьте ще і ще!)
