Останнім часом я полюбила гойдалки. Не знаю, правда, що з цього приводу думають сусіди… Але стараюсь тим не перейматись:) З сусідськими дітьми я не конкурую!) Все почалося випадково – я просто присіла і згадала… Відштовхнулась ногами і полетіла:) Я літаю низько і м’яко, я не екстремал. Вітерець від польоту легенько куйовдить коси і пестить обличчя.  Я просто приходжу собі політати, закинувши голову назад і вдивляючись у крона дерев, широко посміхаючись до себе і до неба. Нещодавно я вперше літала восени:)

Тепер я знаю. Осінь – це просто стома літнього вечора. Сонце наче скинуло свою шаль. Шаль зіслизнула зі стомлених, схилених від серпневої спеки плечей небосхилу і  лежить приглушеним сяйвом невагомо-прозоро-низько – над самою землею, понад водами. Сяйво восени – особливе, прозоро-золотисте. Прохолодне і вогке, з прив’ялою свіжістю. Опале сяйво зупинилося між небом і землею, нижче неба, але вище землі, заплутавшись у розпатланих кучерях дерев. Земля вся як кучерява С’ю:) А коли кучері спадають – сяйво стелиться все нижче і нижче – з кожним осіннім днем. Лиш промінчики світла чітко окресленими стрілами пронизують землю.

Восени розкривається краса коричневих билинок. Їх зазвичай ніколи не видно, вони губляться серед розмаїття барв. А зараз їх час. Вони розкидані по всій землі, мов палички кориці. Здається, корицею навіть пахнуть.  А ще – трава. Трава восени – теж особлива, сірувато-зеленувато-коричнева, я такої досі ніколи не любила. Вона ніби одягається у камуфляж – воювати за останні теплі дні. Стою серед розкиданих по камуфляжній траві паличок кориці. І все це просочилося золотистим сяйвом. 

Час тиші. Час тепла. Час кавової пари. Час теплих натуральних матеріалів. Час вбирати тепло і любити життя.

А водночас – час свіжості. Час ясності думок. Час підсумків і передчуття переходу до нового циклу життя.

Я вже приготувалася любити осінь. Наповнити своє життя шматочками затишку і цікавинками. Спідничка кольору осіннього листочка, футляр для телефону з «блондинкою у листопаді» і ціла поличка різнокольорових шарфиків. Обов’язково – щорічна фотосесія в кучугурі листя. Гарячі чаї (завжди уявляю себе з глінтвейном, але п’ю чай, і так щаслива). Запах кав’ярень (хоча я страх як люблю на них економити!). Зефіркова кава з металевого горнятка (теж, до речі, Настя навчила:). Котики (але обов’язково довгошерсті породи). Бігти під дощем на фітнес чи танці. Волога свіжість на щоках. Найбільш театральний сезон. Фестиваль психології. Ярмарка хенд-мейду на День міста. Витрачена на цікаві вироби зарплата. Фільми з тихою інтимністю. Книги. Але це полісезонне:) Осінній біг. У парку опадає листя, і на деревах зароджуються перші хвостики білочок.

Піти на побачення! Хочу піти на побачення! Але не таке побачення, коли довго і нудно вибираєш щось миленьке, але щоб не викликати зайвого інтересу. А на таке, щоб цілий день збиратися, крутити волосся, і переміряти пів шафи, і вибрати найкращий наряд, і обов’язково переборщити з біжутерією… І так нафарбуватися, щоб блискітки аж сипалися (з макіяжу, але і від щастя). Не встигати і летіти стрімголів, задихатися, прикладати прохолодні руки до гарячих щік, бентежити і бентежитися… Перекинути якусь рідину і наступити комусь на ногу! І так світитися, так світитися!..

А поки… А поки хочу вже розклеїти на вікнах жовте листя. Хочу шортики з твіду чи чогось такого м’якого. І в’язані гетри. Кутатися у великий шарф (але обов’язково щоб пухнасті коси зверху) і пити гарячу каву з зефірками. Розкрити всі тепловбираючі пори і поглинати тепло – дотиків, посмішок, котиків і кави. Випромінювати тепло і згенерувати навколо себе великий теплий шар інтимності. Щоб огорнути ним того, хто поруч. Щоб зігріти того, кого запрошу ближче.

***

З кожним днем осені С’ю губитиме свої кучері. Аж поки небо не покриється шоколадним плетінням. Мехенді корицею осені.

Початок осінніх історій:

Мехенді корицею осені (частина 1)

Схоже:Тапочки для принцес

Аморе, море ˂3 (ч.1: Далеке плавання)