«Ти не прийшла вночі…» «Ти не прийшов на пробіжку…» «Приходь сьогодні…» «Приходь завтра зранку на пробіжку…»

Проте до вечора мої плани змінилися. «Давай сьогодні погуляємо вечірнім містом?» – запропонувала моя супутниця. «А давай!» Тихо-тихо, на подушечках котячих лапок, в мою збуджену голову закрався план.

Під вечір я вдягнула свій найкращий, найновіший, любимий-синій

Він увібрав мене своєю тишею. З першого речення і аж до денця моїх мрій. «Я намалюю Вам квіточку за 5 лева…»

Я неквапливо прогулювалася південним базарчиком, надовго зупиняючись біля всякого яскравого краму. Срібло, картини, кераміка… Хна. Вишукані татуювання зі змістом мені подобаються давно, але от себе урізноманітнити «назавжди» я не зважуюсь.

А був такий випадок… Що я Новий рік зустрічала у банному халаті!) Я тоді якраз вчилася на першому курсі, а другий екзамен в роки мого студентства ставили 2-го січня. Я хотіла підготуватися і знайшла для цього час – 31-го грудня, у передноворічний вечір я заснула з підручником Історії України. Розбудили

Ця розповідь – гірлянда. Блискуче намисто новорічно-різдвяних спогадів, хоча не кожен з них – про Різдво. У різдвяну гірлянду ці спогади об’єднує відчуття дива, що визріває у грудях, коли їх торкаєшся. На душі робиться затишно, обличчя прикриває посмішка, крок робиться легким, а постава – невагомою і, я, звичайно, не бачу

Коли я заходила у Берлінський зоопарк, я, звичайно, звернула увагу на час закриття. І на перших порах я навіть хотіла вийти вчасно. Я не ходила, а просто літала по царству птахів, а мов швидкісний лайнер розсікала простори підводного світу, я проскакала мимо вольєрів з козами та зебрами – голодна, до

Посвячення в морські котики

В той день я  оплатила собі чи не перший у моєму житті «ол інклюзів»! Взагалі я виросла у пострадянські роки у сім’ї людей, які працювали на державній роботі. Тому словосполучення «ол інклюзів» викликає в мене зазвичай єдину асоціацію: «заплатіть гроші, які вам не зайві, за послуги, які

Станція «Щасливі серця»

Так вже вийшло, що берлінські історії я почала писати з кінця. Цьому є своє пояснення: по-перше, останнє краще запам’ятовується. По –друге, моя історія з Лайкою та чашечкою кави кількох історій варті;) Але було дещо цікаве і в середині курсу!)

Отже, я була в Берліні, був один із перших по-справжньому

Рецепт кави. Фірмовий. Від мене. Береш ложечку розчинної кави типу Якобс. Дві ложечки цукру. Або ж меду, якщо в цей час ти тішиш себе фантазією на тему здорового харчування (кривлячись, але ж так треба:) Береш жирний соковитий лимон і добре вціджуєш у суміш соку – на око, але так, щоб

Отже, ми попрощалися з хазяйкою, і я взялася готувати мій улюблений лимонно-м’ятний чай. Як же мені не хотілося нікуди йти! Зараз би в ліжко! Яке ж хороше і м’яке у Моніки ліжко! Дома мені б таке… Яскраві теплі промені літнього вечора заливали оббитий теплим деревом зал, я робила свої «холостяцькі

Я вірю, серед моїх друзів є жменька читачів, яка чекала від мене «берлінських  історій»:) А я взяла і жодної не написала;) Так вже мені вийшло, я не зумисне:) Зате всі мої нові пригоди я приховала у спеціальних сейфиках пам’яті, і зараз хочу  привідкрити один із них:)

Отже, три, два, один! Трапилася