Рецепт кави. Фірмовий. Від мене. Береш ложечку розчинної кави типу Якобс. Дві ложечки цукру. Або ж меду, якщо в цей час ти тішиш себе фантазією на тему здорового харчування (кривлячись, але ж так треба:) Береш жирний соковитий лимон і добре вціджуєш у суміш соку – на око, але так, щоб

Отже, ми попрощалися з хазяйкою, і я взялася готувати мій улюблений лимонно-м’ятний чай. Як же мені не хотілося нікуди йти! Зараз би в ліжко! Яке ж хороше і м’яке у Моніки ліжко! Дома мені б таке… Яскраві теплі промені літнього вечора заливали оббитий теплим деревом зал, я робила свої «холостяцькі

Я вірю, серед моїх друзів є жменька читачів, яка чекала від мене «берлінських  історій»:) А я взяла і жодної не написала;) Так вже мені вийшло, я не зумисне:) Зате всі мої нові пригоди я приховала у спеціальних сейфиках пам’яті, і зараз хочу  привідкрити один із них:)

Отже, три, два, один! Трапилася

Цілком таємно! Зараз я розкрию дещо таке…! Це мало хто знає (принаймні, досі:), але у дитинстві я була досить байдужою до всіх цих прекрасних принцес і взагалі – до багатьох дівчачих тем:) Я пам’ятаю день, коли батьки мене привели мене першого разу до школи (в садок я не ходила). Спочатку,

Я завжди любила дорогу. От безвідносно до пункту призначення! Любила, притиснувшись лобом до прохолодного скла, дивитися, як стікає по вікнах розплавлений світ – дерева, поля, будинки – і проходить крізь мою свідомість, не залишаючи наче ні сліду, а проте назавжди викарбовуючись у пам’яті. Я завжди любила подорожувати одна. Така вже

Не знаю, може є на світі жінка, яка б спокійно могла приїхати з відпустки без яскравих фото! Але точно це не я!))) Проблема ускладнюється тим, що фоточки красиві я хочу, а от позувати – не завжди!) «Лишіть мене!… Не хочу!… Я – як качка у цій позі!… Це – штучно!

Уважний читач згадає: коли ми приїхали, то мусили підписати договір, у якому погляд збентежено спотикався об фразу: «Всі поломки – за рахунок орендаря». «Чиста формальність» – казав наш господар. І я погоджуся. Чиста формальність. До першої поломки.

Це трапилося одного дня. Раптом. Без очевидних на те причин. Ну як «без причин»?…

Отже, випробувавши пляж з атракціонами, ми помалу відповзли у наш хюге-закуток – тут точно достатньо місця навколо кожного!

Власне, це і не пляж, взагалі-то. Або, хай буде, рибальський пляж. Справа в тому, що у цій частині узбережжя Равди є коса, що розсікає море. І якщо з одного боку коси може бути

Тиша. Вона – голос моря і космосу. Вона – післясмак мелодій і предвісник слів. Вона – початок і завершення. У ній – павутинка роздумів і пульсування почуттів. Вона – дзеркало, в якому відображається душа. Вона – яйце, в якому схований ключ від всесвіту. Вона – полотно, на якому свої відпечатки

Є в моєму житті одна велика справжня любов. Вона накрила мене своєю хвилею з головою – від найпершого вільного погляду бездонних очей, з першого пульсуючого торкання шовковистого тіла, з першого пригіркого поцілунку просолених губ – від крайчиків зморщених пальців аж до кінчиків вигорілих, роздмуханим вітром кіс!

Море-море… Моє море! Більше нічиє!