Взагалі мої взаємодії у юнацьких групах – це ціла окрема історія. Історія моєї боротьби за право бути собою, зберігати індивідуальність та незалежність, залишаючись водночас з людьми, маючи мій, може і тихий, але голос. Сумно, але коли я вирішила, що нарешті навчилася досить добре «маскуватися» (ну, тобто, пристосовуватися у групах😊), на

Про це мало-хто знає, але років до семи-восьми (поки в школу не пішла) я майже не спілкувалася з дітьми. Якби я народилася десь у Штатах, мені б, певне, записали щось із новомодних діагнозів широкого аутичного спектру. Але я народилася в радянській ще Україні і, на моє щастя, батьків не осяяла

Я тут недавно текст один писала… Про «чоловіка моєї мрії», чи як його краще назвати… Я тут подумала… Якийсь він в мене не досить “ідеальний” вийшов… Треба його трошки “уідеальнити”… Чому я про це подумала?

Я листала красиві профілі. Ідеальні профілі. У мене теж (на мій смак) красивий профіль. Із

Дещо про гендерні стереотипи, або «Ну не люблю я готувати!»

Якби мене хтось спитав, чи підтримую я гендерні стереотипи, я б відповіла: «Якщо мені стереотип подобається, то підтримую!» Бо от є, на приклад, такий стереотип: «Найкращі кухарі – чоловіки.» Його я дуже підтримую:) А є інший: «Місце жінки – на кухні»,

В школі я вчилася дуже добре. Тобто, не просто добре, а справді – дуже добре. Пам’ятною листівкою з тих часів у мене атестат з середнім балом 11.5, десь так. І тому я щоразу роздратовано морщу лоб, коли читаю всі ці відомі тези «відмінники нічого не досягають», чи «відмінники  несамостійні і

Колись, на початках мого зацікавлення психологією всерйоз, я дивилася вебінар про арт-терапевтичні методики. Ведучі аналізували надіслані малюнки з точки зору відображень несвідомого. Я запам’ятала один малюнок. Це була риба. Риба з двома головами. Дві голови були повернуті в різні сторони – одна – вліво, інша – вправо, одна – в

😉🍼VS☕?
Знаю, з цею темою я вже трошки спізнила😎 Вже маємо майже “по карантині”… Хоча… У будь-якому випадку, корисні навички виживання у кризовий період зайвими не бувають! Тому, підсумую для себе і поділюся з Вами. Лайф-ліст. Що мені допомогло не скиснути на карантині!
🌸
1. Перше – це відпускання непідконтрольного. Знаю, це хіба

Це така тема, на яку писати соромно. Бо соромно, смішно і трохи по-дитячому  «пред’являти претензії світу» – світ має бути таким і таким, щоб мені було зручно в ньому жити, люди – такими і не інакшими, щоб мені було комфортно з ними взаємодіяти, а чоловіки… Тут я взагалі мовчу!  Ой,

Якою б яскравою не була історія левеняти Сімби крізь призму «шляху героя» та «ініціації чоловічої зрілості», не менш цікавою вона є і для ілюстрації «зцілення психологічної травми».

Поведінка Сімби після загибелі батька може служити ілюстрацією динаміки психологічної травми. Симптоми, притаманні жертвам насильства та специфіку посттравматичного стресового розладу, детально описані у книзі

Цим важливим заняттям я почала займатися ще від зимових канікул:) Я взагалі завжди за те, щоб вільний час був наповнений змістовним і хорошим, завжди агітую за це моїх ст’юденз (хм… треба буде записати собі пунктом у «виховній роботі»:), тому на фільми в мене часу зазвичай нема. Вже на 20-й хвилині