Я небажана, і зустріч зі мною небажана. І я пропоную свої небажані почуття тому, кому я небажана!.. І це ж було очевидно з твого мовчання! І як я цього могла не зрозуміти? Чому я прийшла? Я хочу зменшитися, зменшитися, стати зовсім невидимою… Моє тіло зраджує мене. Очі самі зніяковіло опускаються,

Тшшш… Говори пошепки. Щоб я (від)чула, як б’ється твоє серце. А хоча… Можеш і взагалі помовчати. Я хочу просто послухати твоє дихання.

Пошепки. Говори пошепки, щоб я чула, як ти дихаєш. Мовчи, щоб якоюсь незрозумілою навіть мені самій ділянкою на спині я вловила ті почуття, що переповнюють тебе.   Замри, щоб я

Або думки про принців і принцес, королів та королев, які прийшли мені в голову, читаючи новини британського королівського дому…

Взагалі я за молодою королівською парою – Меган та Гаррі – ніколи особливо не стежила. Досі не стежила. Я навіть весілля їх не дивилася. Шансів не побачити сукню Меган в мене просто

Фотографічним поглядом сусідка зміряла Марка з ніг до голови. Тепер він міг бути певним: якщо я не повернуся ціла і неушкоджена, його фоторобот матиме портретну схожість. «Я поверну її через годину» – невимушеною світською вальяжністю Марк здобував собі прихильність моєї компаньйонки, яка проте не знімала з обличчя маску неприступної строгості.

«Ти не прийшла вночі…» «Ти не прийшов на пробіжку…» «Приходь сьогодні…» «Приходь завтра зранку на пробіжку…»

Проте до вечора мої плани змінилися. «Давай сьогодні погуляємо вечірнім містом?» – запропонувала моя супутниця. «А давай!» Тихо-тихо, на подушечках котячих лапок, в мою збуджену голову закрався план.

Під вечір я вдягнула свій найкращий, найновіший, любимий-синій

Він увібрав мене своєю тишею. З першого речення і аж до денця моїх мрій. «Я намалюю Вам квіточку за 5 лева…»

Я неквапливо прогулювалася південним базарчиком, надовго зупиняючись біля всякого яскравого краму. Срібло, картини, кераміка… Хна. Вишукані татуювання зі змістом мені подобаються давно, але от себе урізноманітнити «назавжди» я не зважуюсь.

Оці роздуми будуть зовсім нетиповими для моєї звичної тематики…) Снідаємо ми з мамою, збираюся на роботу. І почали говорити про наших за кордоном. Про те, наскільки відрізняється реальність від фантазій про всезагальне благоденство. І я зараз навіть не про людей, які працюють на чорних роботах нелегально. Я про тих, хто

А був такий випадок… Що я Новий рік зустрічала у банному халаті!) Я тоді якраз вчилася на першому курсі, а другий екзамен в роки мого студентства ставили 2-го січня. Я хотіла підготуватися і знайшла для цього час – 31-го грудня, у передноворічний вечір я заснула з підручником Історії України. Розбудили

Ця розповідь – гірлянда. Блискуче намисто новорічно-різдвяних спогадів, хоча не кожен з них – про Різдво. У різдвяну гірлянду ці спогади об’єднує відчуття дива, що визріває у грудях, коли їх торкаєшся. На душі робиться затишно, обличчя прикриває посмішка, крок робиться легким, а постава – невагомою і, я, звичайно, не бачу

Зайшло сонце. Зійшло сонце. Чорний шоколад. Чорний-чорний. Життя. Як чорний шоколад. Таке любиме, а таке гірке.

Чорний-чорний ранок. Ти прокидаєшся під тягарем неподоланого (а здається, що нездоланного). Немає сил вибратися з-під ковдри. Сил немає піднятися з ліжка. Паволокою затягує розум. Втягує у вир всі почуття. Втягує у себе. Вдавлює в ліжко.