В школі я вчилася дуже добре. Тобто, не просто добре, а справді – дуже добре. Пам’ятною листівкою з тих часів у мене атестат з середнім балом 11.5, десь так. І тому я щоразу роздратовано морщу лоб, коли читаю всі ці відомі тези «відмінники нічого не досягають», чи «відмінники  несамостійні і

Колись, на початках мого зацікавлення психологією всерйоз, я дивилася вебінар про арт-терапевтичні методики. Ведучі аналізували надіслані малюнки з точки зору відображень несвідомого. Я запам’ятала один малюнок. Це була риба. Риба з двома головами. Дві голови були повернуті в різні сторони – одна – вліво, інша – вправо, одна – в

😉🍼VS☕?
Знаю, з цею темою я вже трошки спізнила😎 Вже маємо майже “по карантині”… Хоча… У будь-якому випадку, корисні навички виживання у кризовий період зайвими не бувають! Тому, підсумую для себе і поділюся з Вами. Лайф-ліст. Що мені допомогло не скиснути на карантині!
🌸
1. Перше – це відпускання непідконтрольного. Знаю, це хіба

Це така тема, на яку писати соромно. Бо соромно, смішно і трохи по-дитячому  «пред’являти претензії світу» – світ має бути таким і таким, щоб мені було зручно в ньому жити, люди – такими і не інакшими, щоб мені було комфортно з ними взаємодіяти, а чоловіки… Тут я взагалі мовчу!  Ой,

Якою б яскравою не була історія левеняти Сімби крізь призму «шляху героя» та «ініціації чоловічої зрілості», не менш цікавою вона є і для ілюстрації «зцілення психологічної травми».

Поведінка Сімби після загибелі батька може служити ілюстрацією динаміки психологічної травми. Симптоми, притаманні жертвам насильства та специфіку посттравматичного стресового розладу, детально описані у книзі

Цим важливим заняттям я почала займатися ще від зимових канікул:) Я взагалі завжди за те, щоб вільний час був наповнений змістовним і хорошим, завжди агітую за це моїх ст’юденз (хм… треба буде записати собі пунктом у «виховній роботі»:), тому на фільми в мене часу зазвичай нема. Вже на 20-й хвилині

Я небажана, і зустріч зі мною небажана. І я пропоную свої небажані почуття тому, кому я небажана!.. І це ж було очевидно з твого мовчання! І як я цього могла не зрозуміти? Чому я прийшла? Я хочу зменшитися, зменшитися, стати зовсім невидимою… Моє тіло зраджує мене. Очі самі зніяковіло опускаються,

Тшшш… Говори пошепки. Щоб я (від)чула, як б’ється твоє серце. А хоча… Можеш і взагалі помовчати. Я хочу просто послухати твоє дихання.

Пошепки. Говори пошепки, щоб я чула, як ти дихаєш. Мовчи, щоб якоюсь незрозумілою навіть мені самій ділянкою на спині я вловила ті почуття, що переповнюють тебе.   Замри, щоб я

Або думки про принців і принцес, королів та королев, які прийшли мені в голову, читаючи новини британського королівського дому…

Взагалі я за молодою королівською парою – Меган та Гаррі – ніколи особливо не стежила. Досі не стежила. Я навіть весілля їх не дивилася. Шансів не побачити сукню Меган в мене просто

Фотографічним поглядом сусідка зміряла Марка з ніг до голови. Тепер він міг бути певним: якщо я не повернуся ціла і неушкоджена, його фоторобот матиме портретну схожість. «Я поверну її через годину» – невимушеною світською вальяжністю Марк здобував собі прихильність моєї компаньйонки, яка проте не знімала з обличчя маску неприступної строгості.