Жити! (Ви)жити… Я хочу жити.

День за днем, день за днем, день за днем… Плюс рік… Мінус рік?

Гарячий біль. Холодний біль. Гарячий біль. Розтікається в грудях. Розтріскується в грудях. Розтікається в грудях… Лавою? Кригою? Знову лавою? Чому.

Жити! Так хочу жити! Забути все, і нічого не забути. Пробачити все і назавжди. І

Я запримітила цю книгу на Фестивалі психології та психотерапії. Але в той вікенд я була бідна, як церковна миша, і мені від сили вистачало на обіди. Ну, лааадно, на обіди в кафе (в мене не завжди виходить їсти те, що готують у столових, і я не ризикнула спробувати:) Ну, ладно,

Але суть всього написаного ось в чому. Суть в тому, заради чого ми плануємо час? На що ми хочемо його витратити?

Є така легенда. Про людину із Заходу і людину зі Сходу (і вона немає геополітичного підтексту). Людина зі Сходу прибула в гості до людини з Заходу. Людина із Заходу постійно

Але, крім реалізації своїх великих мрій і глобальних цілей, я ще займаюся цілком конкретною справою – я просто працюю. І працюю з людьми. З досить-таки багатьма людьми. Тому третім важливим завданням для мене було устаканити мої взаємодії з людьми в часі так, щоб різні неузгодженості і неточності інших мінімально крали

Ось уже понад місяць я не писала нічого нового до блогу. Час!.. Не мала часу… Хоча… Мала, звичайно, але вирішила тратити його на інші справи. Чи правильно це було? Ні. Чи, точніше, частково правильно. Іноді треба сфокусуватися, обравши на момент часу першочергове. Що маю в підсумку? Успішно закрита студентська сесія

Я скролила стрічку новин. «Близькість – це час, проведений разом…» Люблю психологічні пабліки з легким філософським «туманом»:) В одному з таких я і наштовхнулась на уривок Томріко Шалі. Я думала: до чого тут час? Буває, люди життя пройдуть разом, а так ніколи і не стануть близькими… А когось зустрічаєш і

Або моє особисте – про ІХ Фестиваль психології та психотерапії у Чернівцях.

Цей фестиваль я чекала. Дуже скучила і дуже чекала. За останні три роки він уже став частиною моєї приватної осені – думаючи про чорне мереживо глибоко-осіннього неба, я згадую і Фестиваль. Мабуть, організатори зумисне обрали для фестивалю саме цей

Є на світі дивні люди.

Вони не супер-люди. І не досягають всіх намічених вершин. Роблять помилки і неправильні кроки. Говорять невпопад. Щось забувають. Бояться, ніяковіють, сумніваються. Не встигають, не справляються, не знають.

Дивні люди взагалі недосконалі. Вони вразливі. Не завжди гарні. Не завжди здорові. Не кожного разу сильні. Можуть бути не в

Останнім часом я полюбила гойдалки. Не знаю, правда, що з цього приводу думають сусіди… Але стараюсь тим не перейматись:) З сусідськими дітьми я не конкурую!) Все почалося випадково – я просто присіла і згадала… Відштовхнулась ногами і полетіла:) Я літаю низько і м’яко, я не екстремал. Вітерець від польоту легенько

То був один з тих глибоко-листопадових днів найтемнішого шоколаду. Я йшла з роботи, і досить-таки не в настрої йшла. Аж тут – з-за повороту – тінь-тінь, на мене на повному темпі біжить руде кошеня. Зовсім як осінній листочок:) А за ним – топ-топ – чорненьке підтягується. Як ягідка стиглого терену.