Ось уже понад місяць я не писала нічого нового до блогу. Час!.. Не мала часу… Хоча… Мала, звичайно, але вирішила тратити його на інші справи. Чи правильно це було? Ні. Чи, точніше, частково правильно. Іноді треба сфокусуватися, обравши на момент часу першочергове. Що маю в підсумку? Успішно закрита студентська сесія

Я скролила стрічку новин. «Близькість – це час, проведений разом…» Люблю психологічні пабліки з легким філософським «туманом»:) В одному з таких я і наштовхнулась на уривок Томріко Шалі. Я думала: до чого тут час? Буває, люди життя пройдуть разом, а так ніколи і не стануть близькими… А когось зустрічаєш і

Або моє особисте – про ІХ Фестиваль психології та психотерапії у Чернівцях.

Цей фестиваль я чекала. Дуже скучила і дуже чекала. За останні три роки він уже став частиною моєї приватної осені – думаючи про чорне мереживо глибоко-осіннього неба, я згадую і Фестиваль. Мабуть, організатори зумисне обрали для фестивалю саме цей

Є на світі дивні люди.

Вони не супер-люди. І не досягають всіх намічених вершин. Роблять помилки і неправильні кроки. Говорять невпопад. Щось забувають. Бояться, ніяковіють, сумніваються. Не встигають, не справляються, не знають.

Дивні люди взагалі недосконалі. Вони вразливі. Не завжди гарні. Не завжди здорові. Не кожного разу сильні. Можуть бути не в

Останнім часом я полюбила гойдалки. Не знаю, правда, що з цього приводу думають сусіди… Але стараюсь тим не перейматись:) З сусідськими дітьми я не конкурую!) Все почалося випадково – я просто присіла і згадала… Відштовхнулась ногами і полетіла:) Я літаю низько і м’яко, я не екстремал. Вітерець від польоту легенько

То був один з тих глибоко-листопадових днів найтемнішого шоколаду. Я йшла з роботи, і досить-таки не в настрої йшла. Аж тут – з-за повороту – тінь-тінь, на мене на повному темпі біжить руде кошеня. Зовсім як осінній листочок:) А за ним – топ-топ – чорненьке підтягується. Як ягідка стиглого терену.

Я насправді ніколи не любила осені. Не любила хай найпрекраснішого, але зав’ядання природи. Не любила ржавих плям, на які розсипається земля, не любила оманливого, як на схилі літ, тепла. І навіть плодюча перезрілість осені не викликала в мене романтичних сентиментів. Ті, хто оспівує осінь, вони взагалі про що? Вони взагалі

Того дня ми були в банку, очікували своєї черги. Вже кілька днів я вся кипіла. Я не могла просто стояти і чекати. Я тягнула маму за руку, ніби мала дитина. «Ну йдемо вже! Ну чого ти тут зупинилася? Ти б випередила ту жінку, якби не зупинилася!» На щастя, та жінка

Сьогодні я розповім про одну людину і про одну книгу. Його звати Іван. Йому 30 років. За професією Іван – вчитель фізкультури. І він на 85 % паралізований. Тобто Ваня пересувається лиш в інвалідному візку і частково користується руками. Це була травма шийного відділу хребта і тривале малоуспішне лікування.

Кожного літа,

Колись у ранній юності я вела щоденник чудес. В той зошит я записувала маленькі чудеса та приємні несподіванки, які траплялися зі мною щодня. З плином часу і накопиченням далеко не чудесних подій у моєму житті я покинула вести ці записи.

Тої осені я сказала: «Мені в житті нічого не дається просто