Ми сьогодні на парі зі студентами говорили про подарунки – тема недавнього жіночого дня підштовхнула:) Одна насправді дуже хороша дівчина каже, що для неї найкращий подарунок – це час, проведений разом. І дуже гарно так, щиро це описала: про незабутні моменти і спільні щасливі спогади. І я не буду спорити,

От хто чим сьогодні займається у ФБ? Хтось постить щасливі фото, хтось – саркастичні меми, а хтось – збирає (більше не) конфіденційну інформацію… А я хочу використати сьогоднішній суспільний легалайс, щоб сказати і свої кілька слів про кохання.
Мені подобається один міні-серіальчик для домогосподарок (не для любителів артхаусу це точно), в

Сьогодні, коли всі вітають один одного з Новим роком, я хочу привітати всіх… Ні, я краще обійдуся без усіх цих банальностей! Сьогодні я краще розповім про 31 грудня:) «Що таке 31 грудня?», знизуватиме плечима якийсь «непосвячений» читач. Хіба це не є власне святкування Нового року? А от і ні! 31 грудня

Здійснитися до крайчиків душі. Здійснитися собою. Здійснитися на 100 % такою, як створена.  Здійснитися всім, що є в Тобі. Здійснитися всім, чим є Ти. А ще – здійснитися чиєюсь мрією.
Може хто в курсі, думати у 30, ким хочеш стати в майбутньому – це ще ОК? Чи вже трошки трабл? Просто

Ця купа дурниць, які ми обговорюємо при зустрічі: меню, погода, вихідні. Нічого не означаючі фрази і жарти навколо суті речей, не заглиблюючись у значення слів. І ти випаровуєшся з бесіди у обрії власних думок. Або ж підтримуєш ні до чого не зобовязуючий словесний пінг-понг, щоб уникнути тиші. Не тої тиші,

Я дуже люблю бувати одна. У цьому є своє, особливе задоволення – відчуття внутрішньої єдності з собою, зі своїми думками і почуттями, відчуття своєї цільності та окремості. Люблю неквапливо напитися ранкової тиші, вскочити у кросівки, зануритись у духмяний щебет парку і поринути у власні, важливі думки. Люблю, як вони, розрізнені,

Гортаючи старі тексти, віднаходиш забуті, порослі мохом часу історії. Вдихаєш аромати пройдених вулиць і жмуришся від світла подоланих доріг.

Гортаючи старі тексти, думаєш, що писала їх ніби я, але водночас і не я. Ніби зустрічаєшся з дівчиною, що стала тобою, і простягаєш їй руку. Ні, я не скажу, що стала зовсім іншою:

Є щось таке сакральне у слові «втеча». Таїнственне і глибинне. Це як подорож до себе. Це як вимкнути радіо чужих голосів, щоб почути голос  своєї душі. Це як загубитися, щоб знайти себе. Це як піти в нікуди, щоб прокласти шлях.

Завжди хотіла поділитися історіями моїх втеч. Ці історії знають, як викликати

Якось наштовхнулась на дивну інформацію: в одному з відомих університетів абітурієнти замість іспиту мали написати есе з одного слова. Хтось написав «невинність», хтось – «крок», а хтось – «посмішка». Я спіткнулася об це повідомлення поглядом і задумалась. А що би написала я? Що залишиться, якщо на світі закінчаться всі слова?

Як не рахувати мене. Ні, я, звичайно, ніколи не страждала аж настільки заниженою самооцінкою, щоб прирівняти себе до чотирилапого друга з повісті Джерома К. Джерома. Але з тих пір, як трапилася ця пригода, а трапилася вона майже 8 років тому, мене не покидало бажання увіковічнити її саме під такою назвою.