Я наче одного разу почала життя з нуля.

Я боялася, що так і не зважуся… Боялася, що ніколи не зумію вирватися із сипких пісків моїх буднів.

Боялася, що не зумію пожертвувати ілюзією стабільності, щоб спробувати щось нове.

Боялася, що зміниться колір мого волосся і зʼявляться гравіровані візерунки на шкірі, але декорації за вікном

Вирішила вести щоденник харчування. Запримітила його пів року назад. Але така непотрібна річ і ще так дорого… 8 євро не мала на що потратити… Не беру! За 4 я його не помітила. Але вже за 2… Подумала, то вже якийсь фатум…

Річ у тому, що я просто давно планувала братися за

В мене взялася звичка починати і не дописувати тексти про почуття. Так хочеш сказати щось важливе, хочеш поділитися справжнім, берешся за роботу, починаєш писати, і наче виходить щось!.. А тоді рядки вичерпуються, міліють, наче потік у посуху, і ти зупиняєшся на пів слові…

Це так, наче ти крадькома малюєш у зошиті

Останнім часом мені хочеться писати трохи більше простого людського. Непродуманого. Щирого. Неекспертного. Просто про мене, мій світ, моє життя…

Про те, що недавно я їла велике таке морозиво (аж з трьома кульками!) у хрусткому стаканчику на березі гірського озера. Аж з трьома: білою у вишневому варенні, горіховою і такою шоко-шоколадною, як

А все-таки у який спосіб ми можемо хоч трошки наповнити свої серця любовʼю? Зараз я запропоную метафору, яка взагалі не моя і далеко не нова, але пасує до теми якнайкраще. Уявімо, що серце, це ділянка ґрунту, на якій ми хочемо виростити щось хороше… Хай буде квітник або сад! Що для

Хто із нас не шукав коли-небудь любов? Зараз за це прийнято соромити: бо то ж (спів)залежність. Зараз цього прийнято соромитися: бо краще не потребувати нікого і нічого, захоплення викликає самодостатність.

А хоча прагнути любові ні не дивно, ні не соромно. Життя народжене з любові, живиться любовʼю, зростає у любові. Здається, навіть

Я вже думала: ніколи більше Після двох великих алмазних мозаїк, які я зробила за місяць-другий у скаженому темпі напередодні Нового року, рішення було однозначне: пора з цим хобі завʼязувати!

Але якби не ці дві ніжні, милі пташечки на квітучій гілці сакури (або магнолії?) Ну, довелося рішення змінювати Не таке уже й

У попередньому дописі ми говорили про те, як зробити генеральне прибирання у засміченій різними невпорядкованими справами голові. І справді, часто причина неспокійного розуму саме у цьому. Але не завжди.

Буває, наш внутрішній мир крадуть думки і почуття, далекі від реальних життєвих клопотів чи навіть запланованих справ. «А що буде, якщо?…» «От

Як же давно я не писала до цієї рубрики блогу! Так давно, що хтось із моїх читачів встиг уже забути, про що вона…) А нові підписники навіть ніколи і не знали:)

Тому, про всякий, нагадую: «Формула щастя» – це рубрика, де я ділюся своїми досвідом, як збільшити відсоток радості у житті

Кожного року, коли у озерця відлиг сонце розливає свіжу, як молодий кефір, весну, я хочу переповісти одну дотепну пригоду. І кожного року щось стає на заваді, перші літеплі деньки наливаються сонцем, природа, переповнена потенціалу буяння, розвертається квітами, птахами, соками, травами! Все, стає вже не в тему! До кінчиків пальців павутинкою