У цьому дописі я продовжу хвалитися… (тобто, ділитися своїм життям). А саме тим, що вже цілих 9 місяців я займаюся фітнесом самостійно, без організуючого начала в особі тренера!

Як (а головне – навіщо) це мені вийшло? Все почалося буквально наче у якомусь заїждженому анекдоті – змінила своє життя від Нового

Так сталося, що того пана я собі «обрала». Не можу сказати, що на мене справило таке вже глибоке враження, як спритно він розшукав клямку і як героїчно відчинив двері… Скоріше він виграв у номінації легких рухів, делікатних торкань і гарячих рук…) Словом, я захотіла собі його мʼяко і делікатно «привласнити»…

Відколи я «дорвалася» до танцювальної школи, де мої «ексклюзивні» здібності – не перешкода, я трошки ввійшла в ажіотаж. Наче дитина, яка стала перед великим столом, накритим різними солодощами! Хочу набрати собі з цього чудесного шведського столу побільше різного, хочу спробувати і це, і це, і це… Бо чому одразу зупинятися

От цікаво, чи не перевелися ще принци на Землі, які шукають ту принцесу, що із безсонням? Якщо є такі, я іду до Вас! Запевняю: хоч із горошиною, хоч без, а у номінації тривожного сну я перетру всіх конкуренток на порох!

Знаю-знаю, зараз модно шукати різні психоаналітичні трактування старим добрим казкам. І

Парад думок після відвідування Природознавчого музею

1)Якщо коханий називає тебе пташечкою, не поспішай радіти. Може, він має на увазі птеродактелицю! «Дівице, дівице, а що ти за птиця?» «Птеродактелиця!»‍ А Ви знали, що тілобудова птахів нагадує будову динозаврів? І поки філософи дискутують, хто зʼявився першим, курка чи яйце, для природничників очевидно: першим

Вирішила більше відпочивати.

Якось зловила себе на думці, що заздрю нашим клієнтам, яким колеги пропонують підлікуватися у клініці. Дають тобі таблеточку, і ти спиш, спиш, спиш… І чому вони тільки відмовляються?.. Щастя свого не розуміють…

Найменше хвилювання – і я не сплю всю ніч (ну або до ранку в кращому випадку). Мені,

Я наче одного разу почала життя з нуля.

Я боялася, що так і не зважуся… Боялася, що ніколи не зумію вирватися із сипких пісків моїх буднів.

Боялася, що не зумію пожертвувати ілюзією стабільності, щоб спробувати щось нове.

Боялася, що зміниться колір мого волосся і зʼявляться гравіровані візерунки на шкірі, але декорації за вікном

Вирішила вести щоденник харчування. Запримітила його пів року назад. Але така непотрібна річ і ще так дорого… 8 євро не мала на що потратити… Не беру! За 4 я його не помітила. Але вже за 2… Подумала, то вже якийсь фатум…

Річ у тому, що я просто давно планувала братися за

В мене взялася звичка починати і не дописувати тексти про почуття. Так хочеш сказати щось важливе, хочеш поділитися справжнім, берешся за роботу, починаєш писати, і наче виходить щось!.. А тоді рядки вичерпуються, міліють, наче потік у посуху, і ти зупиняєшся на пів слові…

Це так, наче ти крадькома малюєш у зошиті

Останнім часом мені хочеться писати трохи більше простого людського. Непродуманого. Щирого. Неекспертного. Просто про мене, мій світ, моє життя…

Про те, що недавно я їла велике таке морозиво (аж з трьома кульками!) у хрусткому стаканчику на березі гірського озера. Аж з трьома: білою у вишневому варенні, горіховою і такою шоко-шоколадною, як